Психологічна підготовка дитини
до школи (Поради батькам)
З дитячого садка йдуть до школи шестирічні діти. Для одних це можливість потрапити у нове цікаве оточення. Для інших – навпаки, випадіння з комфортних стосунків. Для третіх – здійснення заповітного бажання не спати вдень. Усіх шести річок, навіть найбільш підготовлених, у школі очікує безліч труднощів. Вступ дитини до школи завершує її дошкільне дитинство, змінює соціальну ситуацію її розвитку. Однак для того, щоб початок шкільного навчання став початком нового етапу розвитку, дитина повинна бути готовою до нових форм співпраці з дорослим і ровесниками. Неготовність дитини до шкільного навчання зазвичай виявляється із запізненням і через не встигання, шкільні неврози, підвищений рівень неспокою. Іноді ці негативні явища пом’якшуються до кінця другого року навчання, але часто зберігаються і надовго закріплюються.
Щоб дитина добре вчилася, до моменту вступу до школи у неї повинні бути досить добре розвинені ті системи й функції організму, які з початком навчання зазнають підвищених навантажень. Насамперед, це стосується нервової системи. Дитина повинна вміти стримувати свою рухову активність, адже їй буде важко висидіти шкільний урок, уважно сприймаючи те, що говорить учитель, опанувати читання та письмо.
Щоб дитина успішно опанувала письмо, малювання, необхідно розвивати дрібні м’язи рук і формувати моторні (рухові) навички.
Ще однією дуже важливою умовою успішного навчання у школі є розвинене мовлення, уміння чітко висловлювати свою думку і правильно вимовляти звуки. Без цього малюк не зможе навчитися грамотно писати. Більшість дітей, які вступають до першого класу, функціонально готові до виконання шкільних вимог, без проблем можуть упоратися з навчанням. Однак, як свідчать багаторічні спостереження учителів, психологів, серед першокласників є й такі діти, у яких виникають певні труднощі в навчанні, хоча розумово вони розвинені нормально. Одні погано встигають, інші виконують шкільні вимоги, отримують гарні й навіть відмінні оцінки, але досягають цього ціною великих зусиль. А це дуже швидко призводить до перевантаження й погіршення стану здоров’я дитини: з’являються роздратованість, плаксивість, порушення сну тощо.
Такі діти не готові до навчання, через те що в них затримується розвиток необхідних для шкільного навчання психічних функцій. Найчастіше така затримка пов’язана з несприятливим перебігом внутрішньоутробного розвитку та пологів, частими захворюваннями на першому році життя, особливо на дизентирію чи диспепсію, що супроводжувалися порушенням нормального засвоєння мінеральних солей та білків основних пластичних матеріалів, необхідних для побудови кісткових та мозкових тканин. Усе це викликає затримку розвитку нервової та м’язової систем.
Щоправда, процесі навчання ці функції вдосконалюються й дитина поступово наздоганяє у розвитку своїх ровесників. Тому ще до її вступу до школи можна й потрібно за допомогою спеціальних вправ прискорити розвиток необхідних функцій.
Особливу увагу в підготовці до школи необхідно приділяти тим малюкам, які не відвідують дитячий садок. Щоденні заняття варто починати, як тільки дитині виповниться 5 років. Нехай вона систематично малює: розфарбовує, перемальовує, малює з натури – не стримуйте її фантазію, але стежте, щоб вона правильно тримала олівець, фломастер, пензлик. Дуже корисно ліпити з пластиліну, вирізати з паперу, тканини чи картону різні фігури ( ножиці повинні бути досить гострими, але із закругленими кінцями). Якщо є конструктор із дрібними деталями, збирайте його разом з дитиною. Вчіть малюка пришивати ґудзики, в’язати гачком, вишивати, але тільки під вашим наглядом! Все це стимулює розвиток дрібних м’язів руки.
Якщо дитина неправильно вимовляє звуки, слід звернутися до логопеда.
Спостереження педагогів і психологів показують, що діти, які мають вади у вимові, на письмі також припускаються помилок. Для того, щоб у малюка сформувалася правильна вимова, частіше обговорюйте з ним прочитанні книжки , пропонуйте описати побачене чи скласти оповідання за малюнками.
Починаючи з січня місяця, один-два рази на тиждень проводьте спеціальні заняття, які готують руку до письма. Можна навчати дошкільнят деяких елементів письма за допомогою спеціального посібника. Сімнадцять елементів, що входять до нього, відтворюються у зменшеному вигляді. Замінити цей посібник можна звичайним зошитом у лінійку.
Ці вправи навчають тих прийомів та рухів пальців і кісті, за допомогою яких виконуються різні прописи. Крім того, ці заняття сприяють вихованню посидючості, уваги, зосередженості, звички навчатися регулярно і зберігати при цьому відносну непорушність – словом, усього того, чого вимагають у школі.
На початку кожного заняття потрібно показати дитині на маленькій дошці чи аркуші паперу, як повинні рухатися пальці і кисть при виконанні наступного елемента. Потім відпрацювати цей рух у повітрі разом з дитиною. Після цього можна запропонувати відтворити опрацьований рух, обвівши по пунктирній лінії зразок елемента. Далі доречно провести фізкультхфилинку: нехай дитина кілька разів стисне пальці в кулачок і енергійно розтисне їх.
Тепер вона повинна самостійно відтворити заданий елемент письма на аркуші паперу.
Пам’ятайте: 5-6 річна дитина не може без перерви писати довше, ніж 3 хв. Через кожні 2-3 хв роботи – за цей час вона встигає написати 1-2 рядки – робіть перерву, щоб розслабити руки, дати їм відпочити. Разом із дитиною обговоріть її роботу, за красиве, правильне написання елемента похваліть, але зверніть увагу і на помилки. Потім запропонуйте написати ще 1-2 рядки. Коли дитина працює, слідкуйте, щоб вона на поспішала, акуратно виводила лінії
Поради батькам
- Для дитини ви – зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
- Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
- Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
- Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
- У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії. Поважайте її неповторність.
- Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
- Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак і відчувати різноманітні елементи навколишнього світу.
- Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
- Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини.
- Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування .
- Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті , уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
- Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членами родини.
- Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
- Необхідною умовою емоційно – вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
- Не завищуйте і не занижуйте самооцінку дитини. Оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до відома.
Заповіді батькам найменших школярів
- У дитини повинно бути постійне робоче місце.
- Дотримуйтесь оптимального режиму дня.
- Привчайте дитину до охайності, дбайливого ставлення до шкільного майна і навчальних посібників.
- Щоденно цікавтесь проблемами і успіхами дитини у школі і в колективі.
- Підтримуйте інтерес до навчання.
- Виховуйте у дитини відповідальність за навчання.
Психолого – педагогічна підтримка дитини З початку навчального року привчіть дитину прокидатися раніше, щоб збирання до школи не перетворювалось у щоденні хвилювання. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не підганяйте. Розраховувати час – це Ваш обов’язок, якщо Ви цю проблему не вирішили − провини дитини в цьому немає. Привчіть дитину збирати портфель напередодні ввечері. Перевірте готовність приладдя на наступний день. Проводжаючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів. Після закінчення занять дайте дитині відпочити. Обід − зручний момент для цього. Школяр може розповісти про свій робочий день і у такий спосіб звільнитися від психологічного напруження. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Після школи не змушуйте дитину одразу сідати за виконання завдань, необхідно 1,5 години відпочити. Найоптимальніший час для виконання завдань – з 15 до 17 години. У 1 класі корисно контролювати, як дитина виконує рекомендовані завдання. Перевіряйте, чи правильно вона зрозуміла вивчений матеріал, попросіть її прочитати і розповісти вголос. Перевіряти – не значить «робити замість» − ніколи не підказуйте дитині готових рішень. Обов’язково перевірте, щоб те, що потрібно було вивчити напам’ять, було вивчено добре: точність виконання завдань − важлива умова успішного навчання. Потрібно також впевнитись, що дитина може застосувати набуті знання на практиці. Для цього їй треба запропонувати виконати кілька вправ. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Усі розходження щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Коли щось не виходить, порадьтеся з вчителем, психологом. Не сприймайте зауваження вчителя як особисту образу: засуджується вчинок, а не особистість дитини. Пам’ятайте: у кожного школяра свій рівень навчальної діяльності, не всі можуть бути відмінниками. Не сподівайтеся побачити відразу результати навчання. Батькам необхідне терпіння. Ентузіазм перших днів швидко проходить, його місце займає втома. Допоможіть дитині зберегти оптимальний ритм праці і відпочинку. Часті нарікання на дитину чи порівняння з іншими можуть розвинути комплекс неповноцінності. Навпаки, інколи треба похвалити дитину, навіть коли у неї щось не виходить, дати їй невеличкий перепочинок і потім повернутися до виконання завдань. Але пам’ятайте і про відповідальність дитини і батьків за навчальну діяльність: похвалу треба заслужити. Не ставте Ваші стосунки з дитиною в залежність від її успішності. Гарні довірливі відносини і усвідомлення того, що дитина завжди може розраховувати на Вашу підтримку, допоможуть їй налаштуватися на успіх з початку нового навчального дня. Дитина має відчувати, що ви її любите, завжди їй допоможете,підтримаєте. Сподіваємось, що наданий матеріал допоможе Вам подолати перші труднощі!
ЩЕ ОДНА ПОРАДА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи: – повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій. – Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини. – Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин. – Не бійтесь «залюбити» свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає. – В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження. – Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів. – Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра. Пам’ятайте: Покарання – це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне. Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою. Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку! Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення. Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей. Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів. Існує термін “шкільна фобія”, тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків. Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї “навчальну фобію”. Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації. Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків. Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму. Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров’я дитини пов’язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей. Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з’являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту. Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.